«Йде весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.»
– Павло Тичина
Весна кохана, розговійся –
Заливай же Сонцем дні,
Пробудися, не лінися –
Кинь мні промені смішні !
Весна, смішна ти, розговійся –
Поведи мене у мить,
Незабутню і нетлінну,
Хай усім вона горить !
Весна… Кохана чи Смішна ? –
Та ні, вона одна-єдина !
Здається, закохуєшся, здається, смієшся…
Несе мене щаслива година.
Місто… Надвечір… Переді мною міниться зал,
де Сцена є Велика, «золота»,
Сяду у першому ряді, немов кардинал,
І тільки радість мене огорта…
Гомонімо на сцені, гомонімо зі мною –
Розквітне троянда жива й запашна,
Хай там як інші, а я в світі крикну:
«Весна, моя люба, Ти – Смішна !!!»
23.04.2017
Владислав Кравчук
До дня народження Ліни Костенко
Вітаю, пані поетесо,
Серце тремтить, як читаються вірші,
Ті вірші — всесильні, не знищить їх лезо —
Бо правда у них і віра Всевишні!
За обрієм обрій —
Виростає Вкраїна,
Виростає у душах рожденних свята,
Зацвіте біля хати червона калина —
І зникне народу одвічна журба !
Живе й розквітає поезія цвіту,
Не зів’януть рядки її буття,
Зіллється з папером творча рука,
І буде митцю прегарнеє диво —
Постануть пред ним патріота слова !
19.03.2017
Владислав Кравчук
Думка про Вкраїну
«Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова…»
– Василь Симоненко
Ой болить серце за Вкраїну,
Завіщо їй така біда,
Коли народ той – весь, як животина
Потвориться, втрачається… Шкода…
Ні, не шкоду, а сум гіркий
Із себе вириваю, від душі,
Що жити на Вкраїні – страх, немило
Зосталися озерця й комиші…
Усі такі погорді і розумні,
Що важче слово вичавити раз,
Коли в країні моїй будуть
Вічний мир і світлий час ?
Коли вся нація зіллється воєдино
Під шум Дніпра й козацького бубону,
Нехай сіяє Україна моя –
Її навік я заберу з собою !
11.03.2017
Владислав Кравчук
Чорні хмари небо вкрили,
Сонця вже не видно —
Орда хоче звоювати
Україну рідну.
Як згадаю твою долю,
Україно-ненько,
Серце моє умліває,
Я плачу тихенько.
Ой клекочуть соколи
У небесній висі;
Пропливає кача
По широкій Тисі.
Ой за що ж нам випало
Горе таке чорне,
Що не кожна дівчинонька
Милого пригорне?
Що за волю України
Помирають діти,
Що матері по ним плачуть,
Ридають трембіти?
Правда те, що тернистая
Випала нам доля,
Але з того солодшою
Буде наша воля.
Вороги хай утікають
До вражої мами,
Бо ніколи українці
Не будуть рабами!
Всім країнам незалежність
Давалась не зразу;
Простягнеться Україна
З Карпат до Кавказу.
Вірю, скоро в Україні
Зацвіте калина,
Розіллється піснею
Мова солов`їна.
Горе завжди є у світі,
Та воно минає.
Як коштовний діамант,
Вкраїна засяє!
Катя Вейко
Весна, все квітне, все як треба…
Але гарантія яка ,
Що не спотворить чисте небо
Ворожий контур літака?
Пливе, пливе час без упину…
Хіба ніхто іще не чув,
Як до кордонів України
Наблизивсь грізний танків гул?
Чи будем жити в мирі, згоді,
Радіти, бавити малят?
Чи звір прийде в людській подобі
Й на нас підніме автомат?
Купатимемося ми у водах
Української широкої ріки
Чи нас підстрелять на підходах
В ворожій формі вояки?
Ми ворога не боїмося!
Ми будем битись до кінця!
В полон ніколи не здамося!
Живе надія у серцях!
Є ще набої у рушницях!
Випаде за ворогом кривавая роса!
Не відсирів порох у порохівницях,
І душа народу України не згаса!
Ні, не марні наші жертви,
Чутно клич наш бойовий
“Хто рабом став — той вже мертвий!
Хто воює — той живий!”
7.03.2014
Катя Вейко